Десна
Повна назва цього об'єкту: 169 навчальний центр сухопутних військ Збройних Сил України "Десна". Хоча я з дитинства знав його, просто як "танкодром Десна", а ті хто там служив, ще за "совітів", казали ще коротше: "Остер" (найближче до "Десни" відносно велике містечко Чернігівської області, Козелецького району. Від Остра до "Десни" трохи більше 20 км). Місце це в усіх відношеннях досить цікаве, і потребує більш серйозного опису, а ніж мої "три слова по темі". Досить велика территорія (обмежена з одного боку рікою Десна, а з іншого Києвським Морем), на якій розташовані різноманітні тактичні полігони (у них навіть є своя локальна залізниця і курсує потяг з одним пасажирським вагончиком), віддаленість від основних автодоріг та ще й специфічний статус, забезпечили цьому місцю достатньо спокою (не дивлячись на періодичну стрілянину з усіх видів зброї і катання на танках). Але крім того всього тут ще й живуть люди в селах... Фактично посеред полігону. Навколо сіл стоять попереджуючи таблички, що застерігають заглиблюватись у ліс, бо стріляють... А на час проведення військових маневрів, чи навчальної стрільби, частину доріг просто перекривають і деякі села на певний час стають повністю ізольовані від зовнішнього світу.
Я добре пам'ятаю час проведений влітку вісімдесят якогось року (ще до "Чорнобилю") в одному з таких "анклавних" сіл - Соколівка, на базі відпочинку. Вилітаючи шибки з вікон, коли бомбардувальники СУ-7 долали звуковий бар'єр, канонада гармат за лісом і тріскотіння АК-47. Зйомки кіностудією ім. Довженка епічного фільма "Батальони просять вогню". Знімали поруч із базою, використавши місцевий пляж, як знімальний майданчик. Накопали там шанців, набудували декоративних бліндажів, обмотали все колючим дротом і посеред пляжу вкопали здоровенну обвугленну вербу. Було багато шуму і вибухів (тепер вже не десь за лісом, а прямо поруч з базою). А в диму від димових шашок перелякано носились очманіли сільські корови, якіх так ніхто і не посвятив у велики кінематографічні задуми дожвенківців.
Потім знімальна группа повернулась до Києва, а відпочиваючи продовжили лазити на пляж штурмучи загорожу з колючого дроту і перелазячи через шанці.
А ще у місцевих лісах дуже багато грибів. Їх просто нікому збирати. Періодичні набіги "диких" людей з міста, озброєних "Атласом їстівних грибів", на щастя, не в змозі спустошити цей грибний рай. Місцеві ж жителі збирають лише Білі гриби і здають їх на спеціальні приймальні пункти.
Пам'ятаю філософські розмірковування сторожа бази відпочинку на тему "диких" людей з міста і їх потягу до несамовитого збирання, всього що можно назвати грибами: "Бідні люди! Бідні люди... Цілими днями по лісу тиняються, цілими мішками ті гриби тягнуть... Потім оте все чистять всю ніч, варять... А воно, як вариш, таке синє стає, що тільки штани фарбувать... Бідні..."
Дивно, але всі вижили і ніхто не потруївся.
Всю территорію полігону пронизують ось такі "бетонки". Це дорога від "Десни" до військового містечка "Гончарівськ"
Ну і на останок, трохи зимових фото.
В одну з таких зимових поїздок по "Десні", ми злетіли з обледенілої бетонки в кювет і розтрощили собі бампер.
| Привиди "Чорнобилю"< Попередня | Наступна >Прип'ятський льодовик дав тріщину! |
|---|
| Коментарі |
|
|
